[Adora]

– Відьми найбільше гуляють на Купала. Їх на Купайла так крутить, що вдома не можуть всидіть. Прикидаю­ться білою сучкою або чорною кішкою й ідуть на перехрестя або на межу між полями. Це таке місце нехороше, де вони люблять збиратися опівночі – найбільш відьомський час, – розповідає 88-­річна Анастасія Коробко, родом із містечка Христинівка на Черкащині.

20 червня, зникає межа між "білим світом" живих і потойбіччям, у цей час особливо активізується демонічний світ. Відьми з їхніми здібностями до чарів є його частиною. Подекуди Купала має ще й іншу назву: Іван Відьмарський, Відьомська Ніч, Іван-Відьмак.

В українських селах досі вірять, що відьма може накликати бурю та град, розладнати весілля, розсварити подружжя, наслати вітром на людину вроки й смерть, "зам­кнути дощ" і викликати посуху. Навести мишей на поля, гусінь – на сади, кротів – на городи. Особливо злими й капосними чаклунки стають напередодні великих свят. Та найбільше – проти Купала.

– На Іванівську ніч відьма волосся розпустить, розбереться до сорочки і внаглу йде з відром доїти чужу корову, – стверджує 67-­річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка, Баранівського району на Житомирщині. – ­Навіть якщо й побачить її хто, то вона тільки глипне оком, і людина ­остовпіє, слова не зможе промовить. Такий у неї гіпнотичний погляд. Ще й позбиткується: "Стоїш, ну то й стій собі до ранку". І бідолага й не ворухнеться, аж доки півні не заспівають, і сонце не зійде – тоді її чари вже не діють.

Видоївши чужу корову, відьма "відбирає" її молоко, а потім "доїть" його вдома з табуретки, мотузки або волоків із постолів, які їй магічним чином заміняють коров'яче вим'я. У корови ж стрімко падають надої. Тож колись, щоб уберегтися від візиту відьми в купальську ніч, усе обійстя обсипали свяченим маком. При тім примовляли: "Тоді ти сюди приступиш, як усе зерня збереш".

Підкурювали в хліві освяченим на Зільник травами, у стіни затикали свячену вербу, а також кропиву – "щоб відьма пальці попекла". Як оберіг від охочих до молока ­чаклунок ­вішали дзеркало – воно відбивало невидиму людсько­му оку нечисть. Злякати крадійку могли й повішені мертва сорока чи кажан – на них часто перекидалися відьми.

– Мені мати казала, що від відьми треба взяти косу межи ноги, сісти на неї і мовчки тричі об'їхати подвір'я. А потім ту косу вбити в хліву зліва біля ясел в землю, і відьма тоді не зможе в корови молока відібрати, – згадує 58-­річна ­Хілона Кравчук, родом із села Осова Дубровицького району на ­Рівненщині.

Купальської ночі відьми лякають людей, перекидаючись на жабу­ропуху, сороку, свиню, клубок ниток або копицю сіна. Учені цю часто приписувану відьмам рису пояснюють, зокрема, їхніми паранормальними здібностями, володінням гіпнозом і телепатією. Зрештою, саме слово "відьма" походить від "відати" – знати, володіти таємними знаннями. І сьогодні на Поліссі про відьму кажуть часто – "вона щось знає".

– Мені сусідка покійна, баба Харитина, колись розказувала, що зайшла вона якось увечері перед Купайлом до хліва трави корові кинуть, а там сидить на порозі здоровенна та така страшенна жаба і дивиться прямо на неї, – розповідає 74­-річна Ніна Марченко із села Конотоп Городнянського району на Чернігівщині. – Вона вхопила палку якусь і по тій жабі гепнула з усієї сили, та попала тільки по лапах, бо та жаба як стрибне вгору. А на другий день кажуть, що в Маньки Тимченко пальці поперебивані на обох руках. А та Манька ще й кума була бабі Харитині.

Схожу історію розповідала позаторік тоді 83­-річна Олександра Ганич із села Жерденівка Гайсинського району на Вінниччині:

– Люби покійної тато почув, як щось у хліві шелепає. ­Заходить туди, а там біла сучка доїть корову. Він її дрючком попер добре, вона й утекла. І дійницю забрала. З дійни­цею йшла, прямо з відром в зубах, доїти корову. А він тоді ­почув, що сусідка щось слабує, та й думає: "Піду довідаюся до неї, чого вона лежить?" – тільки здорова була, а тут уже ­лежить. ­Заходить і каже: "Що тобі таке?" А вона: "Ой щось у мене ­спина болить, не можу роздягнутися". – "А ти, – каже він, – учора що робила мені? Корову доїла, так ото тебе попер дрючком. То я ще мало дав за таке".

– На Купала відьми літають на свій основний бал – ­шабаш він називається. Сяде на мітлу й чухне собі через комин прямиком на Київ, на Лису гору, – розповідає Анастасія Коробко. – Там вони раз у рік збираються і з чортяками гуляють до перших півнів.

Гора у язичницькій космогонії – місце, де поєднується небо богів, земля людей і підземний світ демонів та предків. Лисою ж називали таку, вершина якої не заростає деревами.

Якщо вірити переказові, який 100 років тому записав на Полтавщині етнограф Василь Милорадович, відьма мала зняти хреста й намазатися маззю. Перед подорожжю відьма роздягається догола, звертається з магічним замовлянням до хатнього порогу, з — під якого вона добула глини, щоб виготовити мазь, в яку додає різне зілля, зміїні голови та жабячі лапи, собачі кістки, котячі мізкі і людську кров. Користується вона і відваром тирлича-зілля, яким натирається під пахвами. Натершись чарівною маззю, відьма перекачується через стіл, сідає верхом на помело, мітлу або на кочергу чи коромисло, хапає в руки мечик од терлиці і вилітає через комин. Пурхне, як горобець і летить на шабаш.

– Відьми і зараз є скрізь – і в селі, і в городі, – упевнена Ніна Марченко із села Конотоп на Чернігівщині. – З книжок понавчаються і давай відьмакувати. А не думають про те, що відьми ніколи щастя не мають, помирають важко, без прощення й у груди їм забивають осиковий кілок, щоб зла після смерті нікому не зробили.

Обрядовість Купальської ночі була спрямована на виявлення відьом та їх знешкодження. Відомі повір’я про те, що відьми у цю ніч злітаються «на деревину, на тополю високу». В українській і білоруській традиції поширений мотив «у нашої відьми живіт болить», який близький до повір’я про те, що коли у Купальську ніч кип’ятити на вогнищі «цідилку» або палити речі, які вважаються символами або атрибутами відьми, то це викликає у «відьомських» сільських жінок нестерпні муки, болі у животі, і вони змушені прийти до вогнища просити пощади. Вважалося, що на купальському вогнищі «відьму знищують», так само і всіх злих чарівників. Погрози і прокляття на адресу відьом характерні, наприклад, для купальського пісенного репертуару Волині:


Ой на вигоні огонь горить,
У нашой відьми живіт болить.
Ой на вигоні огонь тухне,
У нашой відьми живіт пухне.
Наше Купайло до місяця,
Юрковські відьми повісяться,
Нехай повісяться, нехай знають.
Нехай чужих корів не займають.

Відьми начебто вміють не тільки проходити крізь стіну, воду чи дерево, а й скидати свій людський образ і набувати іншого. Вірять, що за допомогою зеленої гілки, батога, вуздечки, пояса та певних словесних формул, що зберігаються у глибокій таємниці, відьми можуть змінювати зовнішній вигляд інших людей. Уявлення про фантастичні перетворення відьом досить тривкі: від людей старшого покоління часто можна почути оповідки на цю тему.

Олена Чебанюк, кандидат філологічних наук